Усе життя я мав відразу до серії ігор Wolfenstein. Мене люто курвили ці демонізовані нацисти та невмирущий Бугай Дужий Блажкович. А ще демони, привиди, магія та інша маячня, що не піддається розумінню. Тож коли минулого року вийшов шедевральний перезапуск серії, Wolfenstein: The New Order, я тішився до нестями, адже нам запропонували чистісіньку дизель-вар’ятівську фантастику.

Але абсолютно несподівано, без особливої реклами, нещодавно зарелізилося самостійне доповнення Wolfenstein: The Old Blood, у якому повернули все, як було в старих іграх. Ну, майже все: ігролад досі зручний, а графон — приємний.

Нова кров старого ладу

Події «Старої крові» розгортаються за кілька днів до початку «Нового ладу». Пан Блажкович виконує надсекретне завдання, суть якого нам не можна розголошувати. Але для його виконання треба пробратися до замку Вульфенштайн, який височіє над древнім містечком Вульфбурґом, що своєю похмурою історією може лякати пластунів біля багаття на вишколі.

Сюжет був сильною складовою WTNO, але в доповненні він значно бідніший. Якщо швиденько пробігати локації і не читати документів, щедро розкиданих по рівнях, то можна легко пропустити, що відбувається. Залишиться тільки рефлекторно розстрілювати усе, що ворушиться.

Неворожі персонажі з’являються украй рідко і фігурують збіса недовго. Тому особисто в мене гра викликала відчуття самотності. Правда не такої млоїстої, як у Duke Nukem Forever, а радше „ну чому зі мною ніхто не хоче гратися?“.

Я тут був?! Та ні, точно був!

Трохи химерно вийшло з локаціями. Практично кожну з них треба пройти двічі. Туди і назад. Аби відчуття дежа вю не викликало рефлексу „поверніть мої гроші“, ці локації на зворотньому шляху завжди відрізняються від першого знайомства з ними, що урізноманітнює процес, а іноді розважає. Наприклад, спершу проходиш повз бухих фріців у таверні, а коли повертаєшся, то бац! — таверна палає, а пияки обернулися на зомбі. Хоча невідомо, яка різниця між зомбі й пияками…

О так, тут є зомбі. Це, власне, і є оте повернення, про яке я згадав на початку огляду. Якось так бігаєш собі безтурботно, тихцем вирізаєш нациків чи розстрілюєш їх із гармати від стегна, а тут бац! — і музика резонує з ритмом твого серця, усе оповито багряною імлою, язики полум’я заграють із одвірка, а на тебе сунуть повсталі з мертвих псевдо-арійці. Це справило потужні враження. Було навіть трішечки… як би це мовити у поважному товаристві аутластофілів і слендероманів… лячно?! Так, трішечки. Потім минулося, допоки не виліз… Ой, самі побачите.

Усе вміє диверсант

Ігроладно забавка не змінилася. Єдиним відчутним нововведенням стала труба, з якою пан Блажкович виконує тихі, але соковиті добивання з прохромлюванням черепів і горлянок, лазить по стінах і штрикає знавіснілих вівчарок. Не здивуюся, якщо бойова труба входитиме у комплект колекційки Wolfenstein.

У інших аспектах це той самий «Новий лад», але в трішки іншому сетинґу. Досі приємно розстрілювати стильних і модерних нацистів. І досі це можна робити тихцем або з феєрверками і вирвикишками.

Часом помічав, що вже ось мене чекає баржа — застрибуй і втікай на наступний рівень, але ж ні — бігаю між стовпами і круговими коридорами та відстрілюю служителів Третього Райху, бо це просто весело і приємно.

Засмутила лише відсутність енергетичної зброї, але вона з’явиться лише через 20 років від подій доповнення, тому нічого дивного. Решта арсеналу цілком звична для знайомих із WTNO.

Кілька слів про концепцію доповнення

Чимало дітлахів бризкали піною, коли пускали пару з вух, доводячи, що це не доповнення, а самостійна гра. Однак, коли вони ще не народилися, багацько ігор мали аддони та експаншени, що теж можна розглядати як самостійні ігри, але це був лише додатковий контент до вже готової гри.

Наприклад, так було із Majesty, яка пізніше отримала міні-кампанію з війною на Півночі. Те ж сталося і з StarCraft, коли вийшло доповнення Brood War. Пізніше такі масштабні доповнення почали видавати за самостійні ігри. Це, наприклад, спіткало серію S.T.A.L.K.E.R., адже маємо три окремі гри, які насправді були однією грою і двома масштабними доповненнями з новим сюжетом і підрихтованими графікою-ігроладом.

А наприкінці нульових масовості набрав підхід давати таким доповненням послідовну нумерацію. Так ми отримали Battlefield 3, а потім звичайне доповнення/розширення, яке чомусь назвали Battlefield 4. Як далі розвиватиметься концепція масштабних доповнень, важко уявити.

Wolfenstein: The Old Blood — це приємне і доволі самодостатнє доповнення, яке потішить фанатів олдскульних шутерів та наверне на шлях істинний коловбатлофаґів. По-справжньому олдскульне доповнення, яке сприймається дуже свіжо та за адекватну ціну.Однак, якщо ви не гралися у «Новий лад», то не отримаєте максимум задоволення від фіналу «Старої крові».